- Куме, ну така темінь, що нічого не видно! Куди ми йдемо?

- У вас ніс попереду?

- Ну да!

- Значить - уперед! Коли би спереду була, приміром, потилиця, то ішли би назад!

- А ви, куме, голова!

- А ви що думали? Хе!.. Не баняк же тобі посеред лоба!

- А якби ще очі світилися, то було ну прямо вопше! Ого-го!

- Ви, куме, мене, то єсть, того, свого кума, я бачу, ну ніяк не поважаєте! Чи я вам котяра, га?

- Ну, кіт, чи не кіт, а було би нам дорогу видно! А так – хоч у око стрель!.. З ружжа.

- Може, теперішня власть та яку лампочку почепить на стовпі? Обіцяла ж охранять мої права і свободи, а в такій темені їх усі і покрадуть! До ноги!

- Поки власть тую лампочку почепить, то я вже перечепився! ( упав)

- Та ви шо, куме? Лоба не збили?

- Бог милував! Тільки ніс у болоті!

- А у вас, куме, ноги мокрі?

- Та наче сухі…

- Значить, єрунда! Ви не в калюжі! Радуйтеся! Бо їх тутечки по дорозі чимало можна навпомацки знайти!

- Яка калюжа? Тут хтось лежить! (мацає)

- А-а-а… (мацає) То це, мабуть, якийсь джміль упав!

- Чого йому тут падати? Глупа осінь надворі!

- Меду, видать, лишнє обпився!..

- Де він мед той мед знайшов? Не літо ж!

- Ви куме, наче сьогоднішній! Мед у вулику!

- Який вам ще вулик? Ви, куме, прямо говоріть, а то в мене від вашого ума криша їде!

- А чи ви глухі? Слухайте! Чули, як гуде?..

- А що то?

- Рій! Бджоли!

- Та грудень місяць! Нічого не розумію!

- Он подивіться, віконце вдалині світиться, бачите?

- Ага!

- Одне на все село! У барі. Орієнтир так сказать, щоб люди в темені дарма не блукали. Луч свєта всім заблудшим! Компас!

- То пішли й ми туди, дорогу спитаємо!

- До самого ранку будемо розпитувать! Отам гарненько посидимо, поки не розвидниться, а там і додому можна…

- Коли би то так… Моя, куме, Наталка, щоб ви знали, іноді хвонариком работаїть – по вечорам. Не доведи, господи…

- То ж як?

- Як присвітить, хай бог простить, правою під око, то власті лампочок шукати не нада! Зразу в оці ціла гірлянда!.. Увесь куток, як на долоні, ага… 

- Так вона в тебе електрик!

- М-гу, лучче би вона була тим, пасічником!

- Може, й нам би медку вділила.

- Розмєчталися! Зараз! Якось Наталка той медок варила, то я тільки здалеку носом потяг, як мій льоток закрила. Качалкою.

- І що?

- Геть гудіть перестав… Провалися в затяжну сплячку. До домашнього меду боюся й підійти.

- Ну, то давайте бігом до бару, там медок саме наливають… Поки ваша Наталка хванариком не вооружилася…