Сценарій на
День Святого Валентина
Ведучий.
Любов придумана не нами,
Вона від Бога нам дана,
І хоч любов буває різна,
Та кожна справжня —
Завжди лиш одна.
Ведуча.
Любов безмежний, чудовий дар,
Що дав творець своєму створінню.
Любов — це жертва, серця жар,
І райський спокій у терпінні.
Ведучий. «Я тебе кохаю...». Різні віки, різні мови... все різне. Єдине —
кохання. Кохання — вогонь і лід, поезія і проза, о, як пісня, без кінця та
краю, що лине над безкрайніми степами: як біг струмка, як грім і блискавиця, як
зірка, що вражає сміливця красою й простотою водночас. Кохання — все, що було,
буде. Воно зігріває вас у свята й будні.
Ведуча. Найкращими словами, що причаїлись у найпотаємніших глибинах сердець,
передають закохані одне одному свої почуття, розповідають про радість і щастя,
про тугу та біль. Саме кохання, любов — джерело творчого натхнення багатьох
поколінь. До цієї одвічної теми завжди зверталися художники, скульптори,
філософи, композитори.
Гра на фортепіано.
Ведучий. До кожного з нас рано чи пізно в душу заглядає кохання. Кохання — одне
з піднесених, шляхетних і прекрасних почуттів! Кохання панує над світом. Воно
поза віком і часом.
Ведуча.
Чи переллю колись у слово
Оце щемливе почуття?
Що так зненацька і раптово
Ввірвалося в моє життя?
До крику — душу обпалило!
До крові — серце обпекло!
Подарувало мені крила,
До неба — вкотре! — підняло! (Г. Костів-Гуска).
Ведучий. Саме сьогодні, 14 лютого, ми звертаємось до теми кохання, бо сьогодні
надзвичайний день — День Святого Валентина — Всесвітній день закоханих.
Ведуча. 14 лютого, день Святого Валентина — покровителя всіх закоханих. Це хвилююче свято
прийшло до нас із Заходу, де щороку його відзначають. Різні перекази, легенди
стверджу¬ють, що Святий Валентин — не вигаданий. У Давньому Римі цим іменем був
названий один священик. Жив він у III ст. н. е., у роки царювання Клавдія II.
Як відомо, цей імператор про¬славився своєю жорстокістю, деспотизмом. Клавдій
II заборонив одружуватися воїнам, бо, мовляв, вони тоді не так пильно
не¬стимуть службу.
Рим. III століття нашої ери. Імператор мріє створити найсильнішу армію в світі.
«Справжній чоловік має бути справ¬жнім воїном, а не сидіти біля жіночої
спідниці, — заявляє він. І оскільки воїн має бути завжди в поході, далеко від
дому, то ніщо не повинно зв'язувати його з домівкою. Я забороняю воїнам моїх
легіонів одружуватися». Священик Валентин, нез важаючи на заборону та
небезпеку, таємно одружував закоханих.
Ведучий. Усе закінчилося сумно. Валентина кинули до в'язниці. Тюремний наглядач
зрозумів, що у камері знемагає освічена, душевно багата людина. Він ставився до
Валентина із співчуттям, і, як міг, полегшував його муки. У цього наглядача
тюрми була донька Джулія — надзвичайної краси дівчина, але вона була сліпою.
Невдовзі священик Валентин став учителем доньки наглядача. Він навчав її
арифметики, ботаніки, географії, відкрив перед нею світ, якого вона ніколи не
бачила.
Ведуча. Валентин закохався у цю надзвичайно розумну дівчину і Джулія відповіла
йому взаємністю.
Якось Джулія запитала у Валентина, чи Бог справді чує щиру, гарячу молитву, чи
проявляє своє милосердя до бідних і стражденних, до тих, хто вірить у нього.
— Так,— відповів Валентин.
Вони взялися за руки, впали на коліна і почали гаряче молитися, щоб Бог послав
Джулії зір. Раптом у тюремну камеру увірвалося яскраве світло.
— О, Валентине, я бачу!— вигукнула Джулія.
— Я бачу!!!
Їхній радості не було меж.
Ведучий. Але Валентина 14 лютого 269 року стратили. Його не змогло врятувати
навіть палке кохання прекрасної Джулії.
Усю ніч перед стратою з 13 на 14 лютого він писав коханій листи. «Твій
Валентин»,— такими були останні слова в них, виведені його рукою.
Ведуча. Згодом, у 469 році, священика зарахували до лику святих. Відтоді
Валентина вважають єдиним святим — покрови¬телем всіх закоханих. З того часу
минуло майже дві тисячі ро¬ків. Та слова кохання живуть і досі. Весь світ у
день 14 лютого зізнається у коханні. Закохані надсилають одне одному ніжні та
трепетні листи, які називаються «валентинками».
Ведучий.
Мені здається, може, я не знаю,
Було і буде так у всі часи:
Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси.
І тому світ завжди благословляє
І сонце, що встає, і серце, що кохає.
Ведуча. У Англії у цей день ворожать. Дівчата пишуть на папірцях чоловічі імена,
заліплюють їх в глину і кидають у воду. Кулька, що спливає першою, і приносить
дівчині ім'я судженого.
Ведучий. Француженки у ніч перед 14 лютого пришивають листки лавра до подушки,
тоді можна побачити уві сні нареченого.
Ведуча. В Америці, Англії у день святого Валентним ми їм зустрінете жодної
жінки без букета квітів.
Ведучий. Один з британських звичаїв такий: 4-5 хлопців на папірцях пишуть імена
дівчат, кидають їх у кепку і витягують. Дівчина, чиє ім'я витягне хлопець, стає
його «Валентинкою». А хлопець, стоячи на одному коліні, читає їй сонет
Шекспіра.
Ведуча. День святого Валентина в Італії називають «Солодким днем», бо тоді
прийнято дарувати своїм коханим переважно солодощі.
Ведучий. А поляки цього дня ходять до костьолів, моляться до ікони святого
Валентина в надії на щасливе кохання.
Ведуча. Як на мене, найбільш не ординарно День усіх закоханих святкують в
Японії. 14 лютого на головній площі Токіо відбувається щось незвичайне: кілька
дівчат та хлопців, стоячи на сцені, голосно вигукують свої побажання та
освідчуються в коханні. Хто зробить це голосніше, той отримує приз.
Ведучий. Багато років тому в Англії у цей день дітей наряджали в одяг дорослих.
Вони ходили від хата до хати і співали пісні про Святого Валентина.
Ведуча. В Уельсі з дерева вирізали дерев'яні ложки й дарували їх своїм коханим
14 лютого. Ці ложки оздоблювали сердечками, ключиками, що означало: «Ти знайшов
шлях до мого серця».
Ведучий. На Сицилії існує таке повір'я: якщо молода дівчина стоятиме біля вікна
півгодини перед сходом сонця напередодні Дня Валентина і перший промінь впаде
на неї, то того ж року вона вийде заміж.
Ведуча. У Німеччині дівчата писали на цибулинах тюльпанів чоловічі імена. Який
тюльпан зацвіте першим — за того дівчина і вийде заміж.
Ведучий. У Римі хлопці витягували невеличкі аркуші з написаними на них жіночими
іменами. А японці вважають 14 лютого своєрідним днем вітання, коли подарунки
отримує в основному сильна половина людства.
Ведуча. Усіх святкових витівок, що їх на День Святого Валентина роблять
досить-таки серйозні люди, перелічити просто неможливо. Що там тобі листівки у
вигляді сердечок, цукерки, парфуми і квіти! Як ви гадаєте, чи здатна була
«залізна леді», колишній держсекретар Америки Мадлен Олбрайт обійти всіх
учасників засідання Ради Безпеки ООН і вручити кожному з них по гарному
подарункові із солодощами? Здатна — у День Валентина! Чи можуть жорстокі
перуанські терористи дозволити побачення своїм заручникам із коханими? Так,
лише у день Святого Валентина.
Ведучий. А в Норвегії 14 лютого можуть одружуватися без згоди батьків. В Японії
в цей день освідчуватись в коханні може першою жінка.
Ведуча. Тема кохання хвилювала поетів у світовій літературі. Оскільки День усіх
закоханих прийшов до нас із Західної Європи, то хотілося б побачити
найвідоміших закоханих у світі, тобто Ромео та Джульєтту.
Виходять учні в образі Ромео і
Джульєтти.
Уривок з трагедії «Ромео та Джульєтта» В. Шекспіра.
Ромео.
Мій світлий ангел, мов ясні далі,
Ти сяєш наді мною серед ночі,
Як легкокрилий посланець небес
Перед очима вражених людей,
Що, голови закинувши, слідкують,
Як серед хмар лінивих він ширяє
І по ефіру грудях чистих плава.
Джульєтта.
Ромео! О, навіщо ти, Ромео!
Зміни своє ім'я, зречися батька;
Як ні, то присягни мені в коханні,
І більше я не буду Капулетті.
О скинь же, скинь своє ім'я,Ромео,
Воно ж не є тобою і взамін
Візьми мене усю!...
Ромео.
Ловлю на слові!
Назви мене коханим, і у мить
Я вдруге охрещусь і більш ніколи
Не буду зватися Ромео.
Джульєтта.
Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?
Як міг ти перелізти через мур?
Адже високий він і неприступний.
Ромео.
Кохання принесло мене на крилах,
І не змогли цьому завадить мури;
Кохання може все і все здолає,—
Твоя рідня мені не перешкода.
Лунає музика. У супроводі юнаків до
залу входять героїні з літературних творів та сідають біля сцени.
Ведучий. Любов таємнича і загадкова стояла й стоїть біля витоків тих
миттєвостей, коли в душах людських виникає щось незбагненно животворяще,
викликає подив, захоплення, вводить у світ краси і величі.
Наташа Ростова. Мама, ради Бога, ничего не спрашивайте у меня теперь. Это
нельзя говорить. Такого, такого... со мной не бывало!
Когда я в первый раз увидела князя, мне еще тогда казалось, что я влюбилась в
него. Меня как будто пугало это странное, неожиданное счастье, что тот, кого я
выбрала еще тогда, встретился мне и, как кажется, неравнодушен ко мне.
Как только я увидела его, почувствовала что-то особенное.
Как он был хорош! И совершенно не такой как все! Возвышающий голос, важный и
умный и какой-то недоступный.
Боже мой, как я его люблю, как мне хорошо! Нет, нет, вы не думайте. Зто слезыі
счастья, волнения и любви!
Леся Українка. Твої листи завжди пахнуть зів'ялими троян¬дами, мій бідний,
зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спо¬гад про якусь любу, минулу мрію.
Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама,
тепер, коли я знаю інше життя? І щастя, і горе, які божевільно сплелись —
обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе.
Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всією
душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Це нічого, що ти не
обіймав мене ніколи, це нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки,
але я піду до тебе із найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки
з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене
від самої себе. Мій друже, чому ж я не можу, коли так, обмити твої руки, які
тремтять мов струни, своїми гарячими слізьми?
Мій друже, невже я залишуся одинока?
Візьми мене з собою!
Ти, може, маєш іншу мрію, де мене немає? Дорогий мій! Я створю тобі світ нової
мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя. Візьми мене з собою. Я так боюся
жити без тебе! Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе. Візьми мене з
со¬бою і це буде мій рятунок. І нехай в'януть білі, рожеві, червоні й блакитні
троянди.
Єлька. Мене заливало щастя, я пила це повітря, цю зоря¬ність неба, тишу озер.
Звідки це на мене найшло? Все ніби ося¬ялось навкруги, все сприймається інакше.
Що ж це воно таке є, таємниче, всесильне, що раптом пробуджується в людині, і
що його, мабуть, і наймудріші мудреці не можуть розгадати?
Ніч ніжності, такою була вона, ця ніч. Коли, йдучи, набрало¬ся у мене піску у
черевичок і я нахилялась витрушувати, Микола підтримував мене, і я почула його
схвильоване дихання, ніжну мову руки, що підтримувала мене так, мовби я якесь
серпанко¬ве створіння, з яким тільки й можна поводитись так голубливо, ніжно.
Після того ми ішли вже весь час, побравшись за руки, мов боячись загубити в
темряві одне одного.
Ведучий. Про любов написано багато, про неї складають трактати і поеми,
прозаїки пишуть романи, а поети — вірші.
Виходить читець.
Читець.
Марина Цвєтаєва «Мне нравится...».
Мне нравится, что вы больны не мной,
Мне нравится, что я больна не вами,
Что никогда тяжелый шар земной
Не уплывет под нашими ногами.
Мне нравится, что можно быть смешной —
Распущенной — и не играть словами,
И не краснеть удушливой волной,
Слегка соприкоснувшись рукавами.
Мне нравится еще, что вы при мне
Спокойно обнимаете другую,
Не прочите мне в адовом огне
Гореть за то, что я не вас целую.
Что имя нежное мое, мой нежный, не
Упоминаете ни днем, ни ночью
Что никогда в церковной тишине
Не пропоют над нами: Аллилуйя!
Спасибо вам и сердцем, и рукой
За то, что вы меня — не зная сами! —
Так любите: за мой ночной покой,
За редкость встреч закатными часами.
За наши не — гулянья под луной,
За солнце, не у нас над головами, —
За то, что вы больны — увы! — не мной,
За то, что я больна — увы! — не вами!
Ведуча. Коли, в якому віці приходить кохання? Звідки її чекати? Скільки разів
можна кохати?
Ведучий. Відповіді на ці питання вам ніхто не дасть. Не існує рецептів кохання.
Ведуча. Коли кохання є, то воно є, а коли його немає, то воно неодмінно прийде.
Ведучий. Перше побачення. Перші квіти від коханого. Перший поцілунок. Перша
любов... Найчистіше почуття. Багато людей згадують, що перше кохання
запам'ятовується назавжди, і хоч бувають почуття сильніші, проте перше —
найсвятіше.
Ведуча.
Не скажу, бо не знаю, як вийшло.
Все так сталося, ніби у сні,
Очі, схожі на стиглії вишні,
Зазирнули у душу мені.
Я завмерла від погляду того,
Зупинилося серце на мить:
В нім і радість була, і тривога,
Що одною стороною бринить.
І відтоді я втратила спокій,
Мов зорю з почорнілих ночей.
Хоч минуло не мало вже часу,—
Не забула вишневих очей.
Тож не знаю, як воно вийшло:
Чи то справді було, чи у сні...
Очі, схожі на стиглі вишні,
Розтривожили душу мені.
Ведучий.
Кохати — то не в губи цілувати
Й слова красиві говорити.
Ведуча.
Кохати — це чарівним вогнем палати,
І ним людину найдорожчу гріти.
Ведучий.
Кохати — то не треба поруч бути,
Гуляти разом в срібно зорі ночі.
Ведуча.
Кохати — це ніде і ніколи не забути
В цілому світі наймиліші очі.
Ведучий.
Кохати — то не квіти приносити,
Кохати невірному не вдасться.
Ведуча.
Кохати — не для себе тільки жити,
Кохати — то народжувати щастя.
Ведучий. Мрія кожної дівчини — стати для нього отою одною-єдиною, неповторною,
коханою.
Ведуча.
Хотіла б я стати людиною —
Отою одною-єдиною,
Отою безмежно рідною,
Навіки тобі потрібною.
Хотіла б я стати богинею —
Отою одною-єдиною.
Отою ні з ким не зрівнянною,
Хотіла б я стати коханою.
|
